З-поміж усіх свят 8 Березнявиділяється своєю особливою величчю, життєдайним весняним теплом, глибокою духовністю і високою моральністю. Бо це – День жінок, День наших берегинь! Все найсвітліше, що є у нашому житті – весна, радість, щастя, кохання, пов’язане з Жінкою– берегинею роду людського.
Жіноча енергія, відповідальність, активна життєва позиція несуть у світ злагоду, добро та любов. Жінка наповнює будні яскравими фарбами, спонукає до шляхетних вчинків і добрих справ.
Починається весна, весь світ прокидається після зимового сну, стає оновленим і дивовижним та з кожним днем приваблює все більше. Отож бажаємо і Вам, дорогі Жінки, як тим весняним квітам, ставати ще прекраснішими і щоб кожний день нової весни був святом для Васта Вашої сім’ї.
Нехай лагідна посмішка весняного сонця дарує Вам міцне здоров’я, красу та чарівність, родинне тепло та затишок. Нехай Вашадоброта, ніжність, жіночність завжди сповнюють серця радістю і любов’ю, будуть запорукою миру та злагоди, здійснення кращих мрій та сподівань, а Вашапраця йде на користь справі, дає наснагу, для здійснення всіх Ваших задумів.
Добрі і ласкаві, мужні і ранимі, такі хоробрі і такі тендітні, ви – найдорожче, що є в житті чоловіків. Охорониці домашнього вогнища, берегині роду людського, Ви народжуєте і виховуєте дітей, передаючи з покоління в покоління традиції високої духовності, культури, працьовитості. Щедрість ваших душ зігріває, сила духу – захоплює, а краса – вселяє віру в те, що світ буде врятований.
Від усієї душі бажаємо Вам величезного жіночого щастя, любові і добра! Нехай поруч з Вами завжди будуть лише гідні люди, а серед них – чоловік, з яким будуть нестрашні будь–які негоди!
Бажаємо, щоб кожен прийдешній день Ви зустрічали з посмішкою, з передчуттям радості, із впевненістю і щиросердечним спокоєм!
Валентин символ кохання, надіслав вам привітання, побажав вам в мирі жити, один одного любити, поважати,розуміти, і понад усе цінити, бо в любові і єднанні, будете ви ідеальні! Зі святом кохання!
Що робить людей щасливими: гроші, друзі, кар”єра, успіх, чи може все таки любов?
Без чого в цьому світі не прожити? Що змушує нас залишатися людяними та щирими? Від чого в нас холоне серце та сяють очі?
Від кохання!!!
Ми живемо на цій землі, кохаючи один одного. Коли по-справжньому любиш, то таке багатство відкриваєш у собі, стільки ласки і ніжності, навіть не віриться, що так умієш кохати. В жертву кохання можна принести все, навіть життя. Кохати—означає чекати стільки, скільки потрібно і не випускати щастя із своїх рук. Кохання лише тоді може називатися коханням, коли воно докорінно змінює обох людей.
Мудрець повідав істину людині:
"Кохання й миле серце-річ одна,
Як душі мудрі з розумом єдині,
Отак і їх ніщо не роз”єдна”
Вітаємо ВАС з Днем закоханих. Нехай за молитвами святого Валентина Господь дасть вам мудрості, мужності, терпеливості й розуміння у будуванні стосунків з вашою половинкою. Бажаємо вам навчитися розуміти свою половинку ще до того, як вона скаже слово - тоді вона розцвітатиме, і ви - з нею.
Кохайте і будьте коханими !
Відповідальність без любові робить людину Безцеремонною.
Справедливість без любові робить людину Критиком.
Виховання без любові робить людину Двоєдушною.
Розум бед любові робить людину Хитрою.
Привітність без любові робить людину Лицемірною.
Компетентність без любові робить людину Непоступною.
Влада без любові робить людину Деспотичною.
Віра без любові робить людину Фанатичною.
Честь без любові робить людину Пихатою.
Багатство без любові робить людину Жадібною.
Обовязовість без любові робить людину Дратівливою.
Є тільки одна велика перетворююча сила - любов!
Це одне з найбільш таємничих, урочистих і «родинних» свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.
За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичний транспорт для Діда Мороза — запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість сонця — прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд. А ось трошки історії. На думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря. Наприкінці III століття в Лікії, біля кордону із сучасною Турцією, жив парубок на ім'я Ніколаус. Він мав духовне звання й був шанований людьми за доброту, прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його й вважають святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в місті Мірра, що в Італії. Місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього святого.
Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої традиції, легенди, перекази, і серед них — традицію вшанування святого Ніколауса. А Санта Клаус — не що інше як святий Ніколаус (пригадайте наше свято святого Миколи, що припадає на 19 грудня). А в 1822 році в Америці було видано книгу «Прихід святого Миколи». Автор Клеменс Мур розповідає про надзвичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи напередодні Різдва. Дослідники схильні вважати саме цей рік — рік виходу книги у світ — роком народження Діда Мороза. Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз — Кербобо, якутський — Дід Дил, алтайський — Соок-Таадак, калмицький — Зул, фінський — Йоулупкі, італійський — Баббо Натале, німецький — Вайнахтсман, казахський — Колотун Ага, критський — святий Василь, датський — Юле-томте, румунський — Мош Даріле тощо.
Деякі діди морози мають помічників. Наш — Снігуроньку, австрійський — Крампуса, якутський — дівчину Харча-ану, бельгійський — Чорного Пірата, а фінський Йоулупкі з'являється до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків. Виглядати Дід Мороз може теж по-різному, і залежить це не тільки від погодних умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа — має червону вбрання й митру на голові. Російський Дід Мороз одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани й гостроверху шапинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапинку, яку можна помітити ще здалеку. Швейцарці мають аж двох дідів морозів: один — зігнутий дідуган із величезним носом — Юлтомтен, другий — карлик Юлніссаар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина,. Монгольський Дід Мороз схожий на пастуха: на ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса — табакерка, кремінь. У руках він тримає кнут. Діти Німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в приготовлених для святкових подарунків шкарпетках обов'язково треба залишити трохи сіна або якийсь овоч — для втомленого дідового скакуна.
Отже, новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди — «померти», і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.
Неможливо визначити, який народ почав святкувати зустріч Нового року першим, оскільки цей день свят кується всіма народами нашої планети з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить «у свій час», відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу, пов'язаних із місцем проживання, історичною долею та ін. Але все ж таки пальму першості у справі святкування Нового року деякі вчені віддають китайцям, які свого часу започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні листівки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні привітань, ні побажань. До речі самій святковій листівці вже понад тисячу років.
Слов'яни за стародавніх часів ушановували бога вишень Керніса — навесні на вишневих гілках запалювали святкові свічки. Цю традицію в слов'ян запозичили німці. Дивна традиція в іспанців: вони на Новий рік ставлять капкани, щоб ловити злі сили й таким чином зашкодити їм потрапити в наступний рік. Панамського Діда Мороза звати Папай Ноель. Болгари в новорічну ніч на три хвилини вимикають світло й віддаються гак званим «новорічним поцілункам». Німці під час ударів годинника вилізають якнайвище та з останнім ударом усі разом «стрибають у новий рік». До речі, за повір'ям, Дід Мороз має німецьке походження.
Венгри переконані, що на новорічному столі не повинно бути страв із птиці — щоб щастя не відлетіло. Австрійці в жодному разі не їдять за новорічним столом крабів та омарів — щоб не робити все наступного року задом наперед.
Тривалий час у Київській Русі святкували кілька Нових років: 1 березня й 1 вересня. 1 березня — Новий рік за церковним календарем, пов'язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію запалювати вогні па новорічних ялинках (можливо, до цього можна додати й бенгальські вогні).
За часів Київської Русі запалювання вогнів було обов'язковим елементом у процесі «програмування» гарного врожаю. 1 вересня — цивільний Новий рік, виникнення якого пов'язане з тим, що цього дня цар вершив суд.
Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня. На теренах Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар Петро І у 1700 році. Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Красній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати вічнозелені дерева, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками,.ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.
Слово «дідух» має давнє коріння. Неважко здогадатися, що йдеться про дух діда, чи дідівський дух, — символічного репрезентатора родоводу. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя від пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій. Тому в давнину чотири рази на рік улаштовували сімейну „вечерю для дідів", на яку запрошували душі всіх своїх попередників. Для неї готували спеціальні обрядові страви і— колово та кутю, що вважалися їжею богів.
Присутність «дідуха» привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, «дідух» був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов від родини, через нього здійснювався духовний зв'язок між предками та нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій — поважали старших, берегли пам'ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, — то духи предків, освячені поважним « дідухом», оберігали родину від злих і нечистих сил. На сьогодні обряди, пов'язані з «дідухом», на жаль, майже втрачені.
Вважається, що Новий рік треба зустрічати в обновках, щоб весь рік були обнови. За повір'ям, який перший день нового року, таким буде й весь рік, тону бажано важку й неприємну роботу відкласти на потім.
Напередодні свята діти пишуть листа Діду Морозу, розповідаючи про свою поведінку протягом минулого року й загадуючи бажання, які Дід Мороз постарається виконати.
Цікаво, що у фінів подарунки роздає не людина, а... різдвяний козел, який звіряє дитячі гарні й погані вчинки за чарівною книгою.
Вступаючи до нового року, кожному з нас варто озирнутися назад, оцінити, як ми поводилися минулого року, що доброго та приємного встигли зробити, які спогади беремо із собою до року наступного. І дійти висновків, що ще залишилося виконати наступного року. Ми педагоги сподіваємося отримати від долі подарунки в новому році.
Вітаємо всіх із цим добрим святом, особливо вітаємо іменинників. Хай Святий Миколай завжди вам допомагає та охороняє. Здоров'я, щастя, удачі! Не забудьте привітати знайомих Миколаїв та Миколайовичів і Миколаївн зі святом їх ангела-хоронителя. І обов'язково порадуйте своїх дітей хоч маленьким подаруночком від Святого Миколая. А також запрошуємо дізнатися історію виникнення свята та як святкують цей день у інших країнах. День святого Миколая - дитяче свято
Святий Миколай-Чудотворець, архієпископ Мирлікійський, належить до найвизначніших святих християнської церкви. Його люблять і вшановують на Заході та Сході. З особливим нетерпінням чекають на день пам'яті святителя діти - бо для них то означає веселе свято й подарунки.
Архієпископ Миколай, багатолітній пастир антіохійських християн на межі ІІІ-ІV століть, був однією з найяскравіших постатей в історії Церкви перших віків. Його служіння припадає на час останніх великих гонінь на вірних і подальше становлення Церкви після Костянтинової реформи, коли "період катакомб" відійшов у минуле. Відомо, що владика Миколай брав участь у І Нікейському Соборі, який закріпив у Символі Віри основне догматичне вчення християнства, проте жодних богословських праць він по собі не залишив. Що ж тоді живить людську пам'ять про Святого вже стільки століть? Серед сучасників Отець Миколай відзначився чистотою життя, за яку мав від Бога дар чудотворення, а також милосердям і благо-дійністю. Очільники Церкви й богослови, встановлюючи свято, закликали вірних пам'ятати саме про ту взірцеву чистоту й щедру доброчинність, брати їх за взірець.
З історичних джерел знаємо, що вже в VI ст. день упокоєння Святого став значним християнським святом Східної Церкви - тоді імператор Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Константинополі. Єрусалимський канонар VII ст. на 6 грудня каже: "Пам'ять Миколая, єпископа одного великого города". Усі грецькі місяцеслови з IX століття мають цей празник. Найдавніший життєпис Святого Миколая походить теж із IX ст., а імператор Мануїл Комнен (1143-1181) навіть державним законом приписав святкувати день пам'яті Святого Миколая. З Візантії свято поширилося по цілому світу - й на українські землі також. За переданням князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного по-кровителя й мав хресне ім'я Миколай.
До Західної Церкви свято прийшло у IX ст., коли папа Миколай (858-867) - перший папа з цим іменем - близько 860 р. збудував у Римі церкву Святого Миколая. Особливо прижилося й полюбилося свято в Німеччині, куди його принесла візантійська княжна Теофана, жінка цісаря Оттона II (973-983).
Саме на німецьких землях день Святого Миколая перетворився на дитяче свято, та сталося це через кілька віків. Загалом же, найперше (в деяких країнах і до сьогодні, особливо Болгарії та Греції) Святий Миколай є опікуном подорожніх, моряків і рибалок. Йому присвячене місто Амстердам - столиця Голландії, країни великих мореплавців. Адже згідно з житієм Святий неодноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха - силою молитви зупиняв грозу чи бурю. Так довший час вважалось і в Україні - кожен рибальський курінь мав обов'язково ікону цього святого, перед якою на початку ловецького сезону й у часи негоди, стихійного лиха служили молебень. Й нині у храмах саме перед іконою Св. Миколая моляться, вирушаючи в далеку дорогу, а також при освяченні різноманітних транспортних засобів.
Вважався Святий Миколай і захисником бідних, скривджених, неспра-ведливо засуджених - також на основі житійного передання. Шанували святителя і як покровителя шлюбу. Бо, згадаймо, що одне з перших його чудес - рятунок від ганьби та блуду трьох сестер, батько яких не мав ко-штів на посаг і весілля. Тоді, ще юний, священик Миколай уночі підкинув до хати тієї родини три торби грошей. Згодом через те, що вшанування Св. Миколая випадало у році двічі - у грудні та травні, часи знакові для хліборобів, за свого покровителя святого узяли й трудівники-селяни...
***
То як же Святого Миколая "привласнили" собі діти? Спершу з появою шкіл при храмах Святий Миколай став опікуном учнів - ця традиція теж ґрунтується на житії святителя, якому в дитинстві легко давалася всяка наука. Так, за хроніками відомо, що в XI столітті у Кельнському соборі в день пам'яті святителя учнів церковної школи обдаровували солодо-щами. З храму та школи свято поширилося на родину.
У середньовічній Німеччині саме напередодні свята Миколая матері вручали дітям новий зимовий одяг, інші обновки. Погодьмося, що справити нове вбрання у ті часи справді можна було вважати за привід для свята. Разом із вбранням діти отримували й солодощі - горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами (аналог українських миколайчиків-медівників), шкільне приладдя, зрідка іграшки, які клали в нові чи полагоджені й начищені старі черевики. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, діставали цього дня замість солодощів - в'язку різок. Хто гідний пода-рунка, а хто ні, - вважалося, записано у "Золотій книзі", яку має при собі небесний опікун. У старих церковних записах є такі слова: "Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки длясвоїхдітей" (1555 р.). А в давній миколаївській колядці: "Святий Ніколасе, меніпоклади, щозапотрібневважаєшти. Яблука, горіхи, мигдальмаленькідітирадоїдять!"
Подібний звичай перейнявся до Австрії, Голландії, Чехії, Словаччини, Польщі, Хорватії. У деяких країнах нечемні діти замість різки дістають вуглину чи картоплину.
Часто Святий Миколай приходить не сам. У ряді країн Західної Європи супутником Святого Миколая є ослик, який допомагає розвозити пода-рунки дітям. Він має незвичайну сіро-сріблисту шерсть. Саме для цього віслюка діти лишають біля черевичків кілька морквин - адже тваринка за нічну подорож втомиться та зголодніє. Про пригоди Миколаєвого ослика є багато історій. Це не небесний гість, а справжній земний віслюк. Але за німецькими легендами, Ніколаус завжди бере чотириногого помічника тільки з тієї ослячої родини, в якій від пра-пра-пра-прадідів тягнеться неперервна родова лінія. Легко здогадатися, що давній предок цього знаменитого роду колись віз на собі до Єрусалиму Іншого важливого Вершника...
В Австрії в день свята спершу вулицями міст ходить зграя лихих Крампусів-чортІв - відбувається справжній чортячий парад. Вони гримлять ланцюгами, кричать, лякають перехожих. Але ось на майдані біля собору з'являється Святий Ніколаус - і чортівня злякано відступає, тікає й ховається. Настає час подарунків. Лихий чорт, що приносить різки, ходить за Миколаєм у Хорватії та Словаччині. У Чехії ж, коли Святий Мікулаш рушає до дітей, його супроводять ангелик і чорт-паркел. Кожен з них має по книзі - там занотовані добрі та лихі справи кожної дитини. Перш ніж вручати дарунки, чиниться суд, чи заслужив малюк на небесні гостинці.
У Нідерландах свято починається ввечері 5 грудня - діти й дорослі таємно дарують одне одному подарунки, які супроводять листівки з віршами, присвяченими адресату. У вірші слід передати всі найкращі побажання - так ніби це написав сам Святий Миколай. Саме ж свято починається вранці. За народними голландськими повір'ями Сінтер-клаас приїздить до країни з далекої Іспанії (чому саме з Іспанії - ніхто не знає). Визначний гість прибуває з моря на кораблі через Роттердам, зустрічають його у крихітному рибальському селі Моннікендам, що недалечко від Амстердаму.
Супроводить святого пошт зі слуг-маврів, які звуться Чорні Піти й одягнені, як середньовічні пажі. Усі вони сходять із корабля - на набережній їх урочисто вітають бургомістр, альдермен, члени міського правління та юрми радісних людей. Сінтерклаасу підводять білого коня. Дзвонять дзвони, стріляють гармати, в небі пломеніють феєрверки. Святкова процесія рушає центральною вулицею через усе місто. Потім святий гість зі слугами відвідує різні дитячі заклади (школи, лікарні тощо). Ближче до Різдва Сінтерклаас приходить у родини. Коли наближається час гостини, батьки намагаються залишити малюків насамоті у вітальні. Тихенько прочиняються двері, у щілину просувається чорна рука й розкидає цукерки та фрукти. Доки діти збирають солодощі, до кімнати поважно заходить Святий Миколай. Він розпитує дітей про їхні справи, навчання, успіхи, невдачі, мрії, а також примхи й непослух (адже як небесних опікун усе знає!), трохи хвалить, трохи докоряє, дає поради та настанови - й іде. Подарунки ж будуть пізніше. На Святий вечір діти залишають на вікні чи біля каміну своє взуття, біля нього гостинці для коня Сінтерклааса (моркву, сіно, окраєць хліба). Вночі Святий об'їде по дахах все місто, всю країну, а Чорний Піт спуститься по димоходу й покладе кожному належні подарунки. Серед них є й обов'язкові - традиційні святкові солодощі: вершкові льодяники у формі троянди, гвоздики та сердечка, шоколадні чи мигдалеві ініціали дитини, марципанові поросятка, коник і сам Сінтерклаас, різні фігурки-медівники.
***
В Україні день Святого Миколая здавна був значним і веселим святом, а в багатьох містах і селах того дня припадало храмове свято. (Навіть нині тільки в Києві на Подолі є три церкви Святого Миколая - і кожну супроводить давня легенда. У різних місцях миколаївські гуляння мали різноманітні назви й особливості, обходження дворів, миколаївські колядки, миколаївські скрипники (змагання музик) тощо.
Цього дня варили пиво. "Вітали сніжну зиму" - на санях тричі об'їжджали довкола села. А для дітлашні пеклося особливе печиво - миколайчики. Це було своєрідне "розполовинення посту", після Святого Миколая починали готуватися до Різдва, вчити колядки, лагодити вертепи.
Темної зимової ночі з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес до українських малюків, звідки він бачить і знає, як поводяться діти цілий рік. Має він золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати заходить дверми, але часто невидимий, подарунки підкладає завжди під подушку, за винятком хіба тих, які не помістяться.
Часто його супроводжують світлокрилі янголята, а недалечко крутяться й чортики, котрі переконують Святого, що вкраїнські діти були геть нечемні, тому не заслуговують на небесні гостинці. А самі рогаті вертихвости тільки й мають на очі, як украсти торбу з дарунками. Проте нічого в них не вийде! Миколай усе знає, та й ангелики добре пильнують. Всі хлопчики і дівчатка отримають дари від Святого. Й лише дуже неслухняні дістануть від Миколая золоту-срібну різку та наказ виправитись до наступного року. Отож, вітаймо Святого Чудотворця, що загостив до нашого краю!
З-поміж усіх свят 
Починається весна, весь світ прокидається після зимового сну, стає оновленим і дивовижним та з кожним днем приваблює все більше. Отож бажаємо і 
Нехай лагідна посмішка весняного сонця дарує 
Що робить людей щасливими: гроші, друзі, кар”єра, успіх, чи може все таки любов?
Ми живемо на цій землі, 
Вітаємо ВАС з 
За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичний транспорт для Діда Мороза — запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість сонця — прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд. А ось трошки історії. На думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря. Наприкінці III століття в Лікії, біля кордону із сучасною Турцією, жив парубок на ім'я Ніколаус. Він мав духовне звання й був шанований людьми за доброту, прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його й вважають святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в місті Мірра, що в Італії. Місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього святого.
Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої традиції, легенди, перекази, і серед них — традицію вшанування святого Ніколауса. А Санта Клаус — не що інше як святий Ніколаус (пригадайте наше свято святого Миколи, що припадає на 19 грудня). А в 1822 році в Америці було видано книгу «Прихід святого Миколи». Автор Клеменс Мур розповідає про надзвичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи напередодні Різдва. Дослідники схильні вважати саме цей рік — рік виходу книги у світ — роком народження Діда Мороза. Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз — Кербобо, якутський — Дід Дил, алтайський — Соок-Таадак, калмицький — Зул, фінський — Йоулупкі, італійський — Баббо Натале, німецький — Вайнахтсман, казахський — Колотун Ага, критський — святий Василь, датський — Юле-томте, румунський — Мош Даріле тощо.
Деякі діди морози мають помічників. Наш — Снігуроньку, австрійський — Крампуса, якутський — дівчину Харча-ану, бельгійський — Чорного Пірата, а фінський Йоулупкі з'являється до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків. Виглядати Дід Мороз може теж по-різному, і залежить це не тільки від погодних умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа — має червону вбрання й митру на голові. Російський Дід Мороз одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани й гостроверху шапинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапинку, яку можна помітити ще здалеку. Швейцарці мають аж двох дідів морозів: один — зігнутий дідуган із величезним носом — Юлтомтен, другий — карлик Юлніссаар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина,. Монгольський Дід Мороз схожий на пастуха: на ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса — табакерка, кремінь. У руках він тримає кнут. Діти Німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в приготовлених для святкових подарунків шкарпетках обов'язково треба залишити трохи сіна або якийсь овоч — для втомленого дідового скакуна.
Отже, новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди — «померти», і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.
Слов'яни за стародавніх часів ушановували бога вишень Керніса — навесні на вишневих гілках запалювали святкові свічки. Цю традицію в слов'ян запозичили німці. Дивна традиція в іспанців: вони на Новий рік ставлять капкани, щоб ловити злі сили й таким чином зашкодити їм потрапити в наступний рік. Панамського Діда Мороза звати Папай Ноель. Болгари в новорічну ніч на три хвилини вимикають світло й віддаються гак званим «новорічним поцілункам». Німці під час ударів годинника вилізають якнайвище та з останнім ударом усі разом «стрибають у новий рік». До речі, за повір'ям, Дід Мороз має німецьке походження.
Тривалий час у Київській Русі святкували кілька Нових років: 1 березня й 1 вересня. 1 березня — Новий рік за церковним календарем, пов'язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію запалювати вогні па новорічних ялинках (можливо, до цього можна додати й бенгальські вогні).
Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня. На теренах Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар Петро І у 1700 році. Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Красній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати вічнозелені дерева, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками.
Вітаємо всіх із цим добрим святом, особливо вітаємо іменинників. Хай Святий Миколай завжди вам допомагає та охороняє. Здоров'я, щастя, удачі! Не забудьте привітати знайомих Миколаїв та Миколайовичів і Миколаївн зі святом їх ангела-хоронителя. І обов'язково порадуйте своїх дітей хоч маленьким подаруночком від Святого Миколая. А також запрошуємо дізнатися історію виникнення свята та як святкують цей день у інших країнах. День святого Миколая - дитяче свято